Суд Спокою та Мрій

ває перед грозою, а іншого, внутрішнього, як дзвін у глибинах душ

оридорі метушилися босоногі брати-близнюки Пітер і Пол, готуючись до школи, а батько, Роман, мовчки пив каву, занурений у свої думки. Виглядав звича

ю родиною. Усі - крім неї та батька.

він, не відриваючи

ла вона, сідаючи поруч

е ті, хто ходив обома світами, мо

більше не можна ховатися за спиною батька чи наставниці. Навіть Хелен - стримана, холодна, мов кри

бо намагалася перек

-

м: хмари зі скла, дерева, що співали голосами, знайомими з дитинства, ріки, які текли

в - тільки Маги могли ступити сюди. Високі дерева обрамляли простір довкола, їхні стовбури мерехтіли, мов зроблені з темного

а в повітрі витали крихітні вогники - думки, що загу

вогнем. Це було щось первісне: пульсуюче, живе, пізнаю

ні мантії розвівав вітер, якого не було. Їхні очі

и торкнулас

гот

рималася. Її серце билося в грудях, мов хотіло вибитися наз

налася вона со

Коли вона увійшла всередину, світ навколо зник. Не було

світлом. Вона побачила себе маленькою - батько показував їй, як з'єднувати сюжет і образ. Побачила Хеле

І голос, що звучав

е слідуй - веди. Не н

м'я інша. Не прост

ї, але в їхніх поглядах щось змінилося.

ольору нічного неба - стисло перехрестив руки. Інша

т було

хо запитала Стар. - Щ

. Його голос був глибоким,

е час. Ми побачили більше, ніж очікувал

голос тремтів, але не ві

я на неї дов

това. Світ Сновидінь зміни

вже не калатало. Воно стало сп

ла, що чека

ла гот

сновидіння по

д ворушилися, ніби жваві тіні. Здалеку лунав ледве чутний передзвін - ніби фортепіанна мелодія лилася крізь с

неї. Незнайомец

тіло саме підкорялося незримому ритму танцю. Але цього разу щось було інакше: мелодія фо

рвоним вогнем. Раптом земля під ногами здригнулася, а сад навколо почав змінюватися: чорні троян

голос незнайомця.

лено калатало. Незнайомець н

ати. Замок не кл

у чорному вихорі, і Стар п

-

ідчувала себе д

их світів сновидінь. У голові крутилося одне й те ж фраза: "Замок не кличе тебе да

ло залите м'яким золотавим світлом ламп, а на стіні висіла величезна мапа Світу Сновидінь. Вона була старовинною, намальован

, чекала біля карти, тримаючи

регіонах Світу Сновидінь, - почала вон

нтів Забутих Мрій, а також про Фабрику Сновидінь, де створювались сни для людей у

ку мапи, затіненому хмаркою темного туману, вона побачила силует

итала Стар, відчуваючи, як х

ромайнуло щось, що Стар не змогла о

ого? - обережно

овчки

ку і сіла на край с

ю. Колись це була частина нашого світ

секунд, ніби намагаючись

вячення Великим Полум'ям і звернувся до заборонених ритуалів. За

як серце її б'

порушив правила? - об

зітх

ту Сновидінь існують не просто так. Ті, хто намагається їх зламат

ла погляд н

чому я все одно бачу за

охитала

всіх картах. Він не мав бути видимим. Навіт

кабінеті з

сказала Хелен. - Якщо почнеш бач

незнайомця у масці, про чорні троянди і танці під шепіт фортепіано. Ці сни переслідували її від ночі повноліття. Вони були надто яс

ей поки

ь. Невдовзі вона дісталася до місця, яке любила понад усе - невеликої лісової галявини, прихованої м

илася блідим зеленим світлом, а над головою розсипал

ся бувати тут на самоті. Тут ніщо не заважало її думкам; лише

незнайомого чоловіка в масці, що щоночі вів її у танці серед чорних троянд. Страху

вляєшся саме мен

ми здаються та

і. Вона відчувала, що скоро щось зміниться. Що шлях, яким вона має

ед шелесту Стар ніби почула нечіткий шепіт..

я. І відповіді, яких вона так шукає,

адами зірок. Вона намагалася відпустити тривожні думки, дозволяючи соб

равих зірок наче зрушили з місця, і на мить склалися у чітки

Стар з

ілька довгих секунд, перш ніж зорі знову повернулися на свої звичні м

о, відчуваючи, як холо

роянди... той сами

намагалося спілкуватися з нею, підштовхувало до чогось більшого. І попр

ї шлях тільки

, підводячись на ноги і кидаюч

знаюся