Завоевать три мира

Олена обережно переступала вузьку стежку, яку дощ перетворив на слизьке болото. Вечір у парку був тихим, лише вітер грався з оголеними гілками дерев. Їй завжди подобалося гуляти тут, коли думки ставали надто важкими.

Цей вечір не був винятком. Її серце обтяжувало відчуття самотності, хоча навколо було стільки людей. Робота, друзі, навіть чоловік, якого вона іноді бачила в дзеркалі у своїй спальні. Все це здавалося нереальним, наче декорацією.

Вона почула кроки позаду, обернулась і побачила незнайомця. Високий, темноволосий, із легким шарфом на шиї, він виглядав так, наче опинився тут випадково.

- Вибачте, ви не знаєте, де тут вихід до вулиці? - його голос був теплим, низьким, майже інтригуючим.

Олена показала рукою напрямок, і чоловік, подякувавши, рушив у вказаний бік. Але раптом зупинився:

- Знаєте, тут занадто тихо. Можна скласти вам компанію на кілька хвилин?