«Два малыша два жениха и одна мама невеста» от Татьяна Михаль

Ліана завжди любила ліс. Його прохолодний подих і мелодія шелесту листя були для неї рідними з дитинства. Її батько, відомий у селі травник, часто брав її із собою збирати рідкісні рослини. Але цього разу Ліана пішла сама.

Вечір був тихим і спокійним. Небо застелив м'який рожево-фіолетовий серпанок, який обіцяв швидкий захід сонця. Ліана поспішала - їй потрібно було знайти квітку місячника, яка росла лише на галявині в глибокій частині лісу. Ця квітка мала силу загоювати навіть найглибші рани, а її аромат міг приспати будь-який біль.

Вона знала, що ліс приховує небезпеки. Селяни часто розповідали легенди про духів, які охороняють його та не люблять чужаків. Але Ліана завжди відчувала, що ліс її приймає. Вона знала його стежки, дерева і навіть намагалася розмовляти з птахами.

Дівчина ступила на вузьку стежину, яка вела до галявини. Сонячні промені поступово згасали, а тіні дерев ставали довшими і густішими. Тиша почала облягати її, і навіть птахи, здавалось, замовкли.

Коли вона дійшла до галявини, її серце затремтіло. На тлі золотого сяйва останніх променів сонця вона побачила квітку місячника. Її пелюстки світилося ніжним білим світлом, ніби зберігали в собі відбиток місячного сяйва.

Ліана зробила крок до квітки, але відчула, як щось застигло у повітрі. Ніби сам ліс затамував подих. Вона обернулася і завмерла.

На краю галявини стояли два вовки. Один чорний, з очима, що палали бурштиновим вогнем, інший білий, ніби витканий із місячного сяйва. Їхні погляди зустрілися, і Ліана зрозуміла: це не звичайні тварини.

- Хто ви? - прошепотіла вона, відчуваючи, як холод пробігає її спиною.

Чорний вовк ступив уперед, його очі палали пристрастю і силою.

- Ми ті, хто охороняє цей ліс, - пролунало в її голові. Голос був глибоким і владним.